Валентин Фалін: приторговував інтересами друзів Росії – собі на зло
Політик, доктор історичних наук Валентин Фалін.
ІА REGNUM публікує повний текст виступу громадського діяча, надзвичайного і повноважного посла Валентина Фаліна на що відбувся 24 листопада в Інституті динамічного консерватизму засіданні на тему “Придністровська проблема: історія питання, сучасний стан, перспективи. Російський фактор і позиція РФ”.
Дозвольте, насамперед, висловити вдячність нашим придністровським друзям за грунтовний, глибокий, чесний аналіз ситуації в регіоні, що має неминуще значення для доль Російської Федерації.
Повторення – мати навчання. І, разом з тим, догану кожному, хто не розумів минулого, воліючи ефекти фактам. В.О.Ключевский наставляв: історія не вчителька, а наглядачка; вона карає за незнання уроків. Додамо, за незнання взаємозв’язку явищ і часів.
Американські ракети знову вишиковуються уздовж рубежів Росії. Військові бази США повинні з’явитися в Польщі та Румунії. На порядку денному низка інших держав, у тому числі колишніх республік Радянського Союзу, де американські військові не проти звити свої гнізда.
Як накажете це розуміти? Як на сей виклик реагувати? Президент Д. А. Медведєв виступив з адекватним застереженням. На мій погляд, дещо припізнилися, бо лід вже рушив. І не зовсім ясно, чи приймають до уваги у нас нагорі відмінності дня сьогоднішнього від недавнього минулого, коли земляни виявлялися, без перебільшення, на краю бездонної прірви?
На початку 1960-х років Москва відповіла на появу американських “Юпітерів” в Туреччині та Італії контракцією на Кубі. Тоді глобальна криза вдалося розрядити в останню хвилину. Нинішня Росія планетарну музику не замовляє. Для правителів США протистояння з Москвою – регіональні негаразди, які можуть докучати доктрині “Пакс Американа”, проте не стреножат її. Якщо в політичному “самостояння” (А. С. Пушкін) ми не засвоїмо сього якісної зміни, то нічогісінько не зрозуміємо.
У будь-якого об’єктивного спостерігача виникає в даному контексті маса питань. Під сурдинку “військової реформи” в Росії направо – наліво разметивается майже все, що колись складало кістяк обороноздатності країни. Аргумент – колишня структура застаріла. Можливо. Що і коли прийде їй на заміну? Обіцяють до 2015 – 2020 років вибудувати модернізовані збройні сили, оснащені за останнім словом військових технологій. Пробачте, який рік на календарі? 2011. Хто з конкурентів Росії запевнив нас, що він не буде вдосконалювати свій військовий потенціал? Схоже, на нашому Олімпі забули, як починалася Перша світова війна. У 1913 р. Микола II затвердив програму реорганізацію збройних сил Росії. Вона була розрахована на 1914 – 1917 роки. Звернемося до документів. Вільгельм II наказав своїм штабам не чекати, коли Росія оговтається від наслідків поразки у війні з Японією, і оголити тевтонський меч, поки вона слабка.
Згадаймо Велику Вітчизняну війну. У 1940 р. Сталін затвердив план капітального ремонту наших армії, авіації і флоту. Начорно цей ремонт мав закінчитися до осені 1942 року. Гітлер і його поплічники вирішили: треба скористатися уразливістю Радянського Союзу, явними прорахунками в організації його збройних сил, що виявилися особливо у фінському поході, і віроломно вдарити всією потужністю по “колоса на глиняних ногах” до того, як сталінський план буде здійснено.
Ми що, вважаємо, ніби американці перестануть, де тільки можливо, стригти купони, капіталізуємо таким чином наш тривалий пошук самих себе? Слава Богу, США теж подиздержалісь на гонці озброєнь, їх економіка не в найкращому вигляді. А тут ще на п’яти Вашингтону настає Китай. Правда, сподіватися на те, що Китай стане координувати свою політику саме з нами, навряд чи доводиться. Хоча б тому, що в китайській зовнішній торгівлі на Росію припадає 1%.
Жалкую, що за нашим сьогоднішнім столом немає нікого з команди, яка впливає на формулювання позиції Російської Федерації. Звіряння годинників не завадила б. Адже за словом має слідувати справу. Віра без діла мертва є. Вся проблема саме в цьому. Стратегія не стільки і не тільки реакція на зовнішні виклики і загрози, на чиїсь дії. Стратегія – це сукупність ініціатив, узагальнюючих національні інтереси Росії і обслуговуючих ці інтереси. У відсутність такої стратегії ніякий вітер не буде нам попутним!
З урахуванням сказаного, необхідно, як мені здається, звернути увагу на наступний момент. Військова присутність, що стосується Придністров’я, – це не тільки війська, не тільки їх оснащення і озброєння. Військова присутність є продовження співпраці в рамках військово-промислового комплексу, який був створений в Придністров’ї і грав для нашої країни не останню роль. Якщо ми відмовляємося від цього військово-промислового комплексу, то ми демонтуємо по крупному рахунком свою присутність там, бо демонтуємо взаємозв’язок інтересів.
Нинішня Російська Федерація тринькає, не моргнувши оком, спадок Радянського Союзу. Між тим, його треба було б берегти як зіницю ока. Якщо, зрозуміло, є бажання залишитися вагомим чинником у європейській, євразійської, світовій політиці. Звичайно, після всього, що відбулося не можна оперувати поняттями 1991 – 1992 рр.. і, тим більше, пережовувати догми горбачовської пори – “рівна безпека”, “оборонна достатність”, “асиметрії” і т.п.
Нині військовий бюджет США перевищує військовий бюджет всіх інших країн, разом узятих. Крім офіційного військового бюджету (понад 780 млрд. доларів, без урахування витрат на війни в Іраку та Афганістані), американці витрачають щорічно понад півтрильйона на створення нових військових технологій. Проти кого? Проти тероризму? Що, ми хочемо себе заколисати?
Якщо нам небайдужі довгострокові інтереси Росії, чому не створюється інфраструктура забезпечення таких у Придністровській Республіці? Чому ми не турбувалися налагодженням комунікацій з цією республікою в обхід всіх наявних перепон? Чому нас не турбує відсутність міцної інфраструктури інформаційного впливу в цьому регіоні? Чому ми задовольняємося крихтами в порівнянні з тим, чим розташовують американці та іже з ними? У свій час директор USIA Чарльз Вік питав мене: “Скільки коштів виділяється АПН для роботи на зарубіжжі?” Вік продовжив: USIA отримало в 1988 р. 1087 млн. доларів. Тоді і я відповів, що в тому ж році АПН мав у розпорядженні 64 млн. Тепер становище ще гірше, хоча саме виграш у будь-якому – військовому, політичному, економічному – починанні підготовляється на інформаційному полі. Хто не засвоїв сей істини, той загодя програв майбутні битви.
Негоже, далі, демонструвати вертлявого в словах. Візьміть Білорусь. У переддень і по ходу недавніх виборів в цій республіці її хіба що не проклинали. З трибун різної висоти заявлялося, що з її президентом справ мати ніхто не буде. Ця риторика, слава Богу, неначе залишилася позаду і не заважає підписувати з Мінськом найважливіші договори. Однак хіба великій державі, якою ми себе продовжуємо вважати, або, у всякому разі, державі з великими традиціями подстать вести себе так? Хіба це не запрошення іншим ранити наше самолюбство? Ось Україна, “історичні домовленості” щодо газу і Севастополю. Ми платимо за базу в Севастополі більше, ніж колись платили за бази на Кубі і в Камрані. І ці домовленості опинилися підвішеними.
Категоричні імперативи ХХ I століття диктують свої правила. Поява в доважок до 700 з гаком військових об’єктах США, розміщеним в основному по периферії Росії, нових військових баз, що є викликом і без того хиткому балансу сил, ототожнює для нашої країни Тирасполь – в оборонному значенні – з Калінінградом. Ніяке інше мірило не доречно. Адже не випадково, схоже, що румунський президент під акомпанемент угоди з Вашингтоном про бази пустився у виправдання участі Антонеску у нацистському “східному поході”. А на черзі у американських умільців по “захисту свобод і прав людини” включення в русофобську когорту Болгарії, Грузії, Азербайджану. Про “ізгоях” Сирії та Ірані особливо говорити не доводиться.
Ми ж з олімпійським спокоєм готуємося до олімпіади 2014 р. в Сочі. Олімпійський спокій і політика є речі несумісні.
І останнє. Пора витягати серйозні висновки з епохи Сталіна. У 1946 році він визнав: “Досвід війни показав, що всередині країни не було стількох ворогів, як ми вважали, і багато постраждали невинно; потрібно каятися”. Але за вірними посилками справ не послідувало. Сталін пішов на поводу у американських спецслужб, які нашими ж руками знищували друзів Радянського Союзу в Польщі, Болгарії, Чехословаччини, НДР, Югославії.
Ехо операції ЦРУ “Розкол” віддається понині. Часто, дуже часто керівники держав-партнерів ранжуються за принципом – угодний і зручний. Дивно, що досі ми не навчилися навіть в шашки грати, не те що в шахи. Тимчасові вигоди або, гірше того, настрої беруть гору, заважають заземлені. Завтра буде таким, яким зробимо його ми і ніхто за нас.
Приторговувати інтересами друзів, щирих і справжніх, не годно. Не тільки з етичних міркувань, але і собі на зло. Ні до чого наслідувати Бухаресту, коли він в порядку “румунізації” мішками видає свої паспорти молдованам. Однак варто задуматись, і грунтовно, чому серби просяться в російське громадянство і чому більшість жителів Придністров’я хотіло б і надалі знати себе частиною історичної Росії.
Хіларі Клінтон радіє: вона щойно підписала договір про влюченіі Румунії в програму ПРО проти Росії. Радари, які США встановлять в Румунії, займуть територію в 175 гектарів! Там також розмістяться центр оперативного управління ПРО і мобільні батареї з ракетами-перехоплювачами SM-3 Standart-3. Їх будуть обслуговувати 200 американських військовослужбовців, проте при необхідності їх чисельність може бути збільшена до 500.
Оригінал запису і коментарі на LiveInternet.ru
Сьогодні за звичкою приїхав у костюмі, але хоча б без краватки. Виявилося, що це зайва формальність, джинси, кросівки і толстовка будуть в самий раз. Завтра спробую так і поїхати 
